КУРСОВА РОБОТА: Облік операцій банками за державними цінними паперами (2010) - Бухгалтерський облік - Курсові роботи - Навчальні матеріали

Головна » Навчальні матеріали » Курсові роботи » Бухгалтерський облік

КУРСОВА РОБОТА: Облік операцій банками за державними цінними паперами (2010)

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ - КОЛЕДЖ ГАЛИЦЬКОГО ІНСТИТУТУ

ІМЕНІ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА

Циклова комісія професійної

та практичної підготовки

спеціальності «Фінанси і кредит»

Курсова робота

на тему:

«Облік операцій банками за державними цінними паперами»

Виконала:

Студентка групи Ф-34

Дідів М.М.

Науковий керівник:

Лукановська І.Р.

Тернопіль – 2010

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………3
1.Поняття і види державних цінних паперів………………………………………5
2.Облік операцій за державними цінними паперами…………………………....12
3.Сучасні проблеми та перспективи розвитку ринку державних цінних паперів………………………………………………………………………...…….19
Висновки……………………………………………………………………………24
Список використаних джерел………………………………………………...….. 26

ВСТУП
До середини 1998 p., тобто до кризи на фінансовому ринку, українські банки здійснювали активну інвестиційну діяльність на ринку державних цінних паперів, і передусім на ринку облі¬гацій внутрішньої державної позики, які характеризувалися ви¬соким рівнем дохідності, ліквідності і користувалися довірою суб'єктів ринку, враховуючи своєчасні розрахунки уряду з влас¬никами облігацій. Починаючи з 2000 р. уряд України проводить політику, спрямовану на поступову реанімацію ринку державних цінних паперів. Діяльність банків на ринку корпоративних цін¬них паперів стримується несталістю курсів цього виду паперів, недостатньою ліквідністю як цінних паперів, так і банків, обме¬женістю власного капіталу банків.
Банки вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності, дохідності, схиль¬ності до ризику. З метою аналізу інвестиційної якості фінансових інструментів прийнято умовно поділяти їх на дві групи. Перша – це інструменти грошового ринку зі строком обігу «до одного року», які характеризуються, як правило, низьким рівнем ризику, помір¬кованою дохідністю і високою ліквідністю (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні папери). Друга група — інструменти ринку капіталів, строк обігу яких пе¬ревищує рік і яким притаманна вища дохідність і відповідно ви¬щий рівень ризику (корпоративні цінні папери, довгострокові державні облігації).
Відсутність концептуально цілісної теоретико-методологічної бази, недосконалість науково обґрунтованих рекомендацій і висновків щодо здійснення обліку визначили актуальність вибраної теми.
Мета курсової роботи полягає у дослідженні особливостей обліку операцій банками за державними цінними паперами. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:
• розкрити поняття і види державних цінних паперів;
• дослідити облік операцій банками за державними цінними паперами;
• навести сучасні проблеми та перспективи розвитку ринку державних цінних паперів.
Об’єктом дослідження є державні цінні папери, серед них виділяють облігації, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати.
Предмет дослідження – система економічних відносин, яка виникає між державою і юридичними та фізичними особами.
Теоретичною і методологічною базою дослідження являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних вчених-економістів; праці фахівців в області обліку операцій банками за державними цінними паперами.

1. Поняття і види державних цінних паперів
Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.
Випускаючи цінні папери, держава дбає про цілу низку цілей, головні з яких є:
1.Фінансування поточного бюджетного дефіциту. Для досягнення своїх цілей держава здійснює витрати з державного бюджету. З огляду на різноманітні обставини бюджет часто зводиться з дефіцитом, тобто видатки перевищують доходи. З метою залучення коштів на покриття дефіциту випускаються цінні папери.
2. Регулювання грошової маси в обігу. Випуск державних цінних паперів є інструментом для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов’язань означає збільшення грошової маси.
3. Переоформлення раніше випущених цінних паперів. Можлива ситуація, коли держава бажає відкласти платежі по своїх цінних паперах, строк викупу яких уже настав. Тоді вона обмінює ці папери на нові чи випускає інші цінні папери, кошти від реалізації яких спрямовуються на погашення раніше випущених.
4. Касове виконання державного бюджету. Передбачає використання короткострокових цінних паперів для того, щоб в межах одного бюджетного року ліквідувати короткостроковий розрив між доходами та видатками.
5. Згладжування нерівномірного надходження податкових платежів. У деяких випадках розрив між доходами та видатками бюджету зумовлений незбалансованістю надходжень податкових платежів. Випуск державних цінних паперів може усунути цю причину.
6. Забезпечення комерційних банків ліквідними активами. Розміщуючи свої активи у державних цінних паперах, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й безризиковий товар [14, 227].
Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак.
Так, залежно від порядку обігу на ринку державні цінні папери бувають:
• ринкові (публічні) , тобто ті, що вільно обертаються на ринку;
• неринкові, які не переходять від одного власника до іншого.
В табл. 1.1 наведено основні порівняльні характеристики державних ринкових і неринкових цінних паперів (див. табл. 1.1.)
Таблиця 1.1
Основні порівняльні характеристики державних цінних паперів [6, 196]
Ринкові цінні папери Неринкові цінні папери
• інтенсивно та стабільно продаються і купуються;
• мають найбільшу ліквідність з усіх інших цінних паперів;
• мають найбільшу надійність з усіх інших цінних паперів;
• дають право власнику на податкові пільги і можливість використання їх як застави;
• розміщуються переважно на аукціонах;
• становлять основну частку державного боргу. • розміщуються переважно серед індивідуальних інвесторів;
• мають високу ліквідність та надійність;
• не підлягають передачі і не можуть використовуватися як застава;
• дають право власнику на податкові пільги.

Державні ринкові цінні папери поділяються (за терміном обігу):
• на короткострокові, що обертаються до 1 року;
• середньострокові — до 10 років;
• довгострокові — понад 10 років.
Державні ринкові цінні папери можуть мати похідні — так звані «стріпи». Суть їх полягає у тому, що під ті державні цінні папери, які є власністю інституціональних інвесторів, останні випускають власні папери, забезпечені майбутніми доходами від державних боргових зобов’язань.
На рис.1.2 показана класифікація державних неринкових цінних паперів (див. рис. 1.2.)

Рис. 1.2. Класифікація державних неринкових цінних паперів [11, 212].
Ощадні облігації призначені виключно для громадян, котрі використовують їх, як правило, для збереження і нагромадження власних коштів.
Облігації пенсійних фондів та індивідуальні пенсійні облігації призначені для пенсійного забезпечення громадян. Для осіб, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, кошти на придбання таких облігацій виключаються із сум, які обкладаються податком.
Податково-депозитні сертифікати підтверджують внесок юридичними та фізичними особами коштів у рахунок майбутніх податкових платежів. Залежно від терміну, на який депонуються кошти, а також від кон’юнктури ринку, власники отримують на ці папери різні відсотки — найбільші, коли кошти використовуються для сплати податків, найменші — коли сертифікат погашається до терміну сплати податків.
Цінні папери, що розміщуються центральним урядом у регіонах. Місцеві органи влади мають можливість випускати власні цінні папери. Але не всі кошти, отримані від їх розміщення (а також з інших джерел фінансування доходів місцевого бюджету), можуть бути використані негайно. Тимчасово вільні кошти можуть вкладатися в державні облігації, що приносять, окрім того, вищі доходи, ніж місцеві цінні папери.
Цінні папери, що розміщуються за кордоном. Держава розміщує цінні папери за кордоном для того, щоб залучити кошти приватних чи інституціональних іноземних інвесторів. У деяких випадках ці папери можуть вільно обертатися, тобто бути ринковими.
Боргові сертифікати за формою та умовами реалізації подібні до контрактів на одержання кредиту, але мають самостійну вартість і можуть (з деякими обмеженнями) бути продані власником іншим особам.
Облігації урядових установ випускаються урядовими установами для залучення коштів в окремі галузі народного господарства. Вважаються високодохідними, оскільки передбачається, що уряд гарантуватиме виконання таких зобов’язань [10, 329].
За строками погашення державні цінні папери можна поділити на:
• поточні,
• короткострокові,
• середньострокові,
• довгострокові
• безстрокові.
Межа між ними досить умовна. Поточні облігації випускаються на строк від кількох тижнів до року, короткострокові – від 1 до 2–3 років, середньострокові – від 3 до 5–10 років, і довгострокові на строк більше 10 років. Для залучення коштів у межах до одного року в більшості країн використовуються казначейські векселі. Вони випускаються в обіг з первісними строками погашення в три, шість, дев’ять або дванадцять місяців. У ряді країн для залучення коштів на триваліший період використовуються бони та інші облігації, які відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.
Згідно із способами виплати доходів облігації поділяються на лотерейні (виграшні), відсоткові та з виплатою доходів на дисконтній основі. По лотерейних облігаціях періодично розігруються виграші на різні суми, які виплачуються залежно від номінальної вартості облігацій. На відміну від них відсоткові облігації забезпечують власникам фіксований або "плаваючий”, "мінливий” доход, що визначається відсотковою ставкою [3, 36].
Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні державних цінних паперів, що зумовлена особливостями історичного та економічного розвитку країни і ринку позикових капіталів, повноваженнями різних рівнів державного управління тощо.
Випускаються облігації внутрішніх і зовнішніх державних і місцевих позик. Кошти, що надходять від розміщення державних облігації, зараховуються до державного бюджету, хоча й не враховуються в його доходах (згідно із світовою бюджетною методологією).
Облігації державних позик можуть бути як іменними, так і на пред'явника. Державні облігації випускаються або у вигляді документів, або у вигляді записів на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. В Україні державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача.
При документарній формі випуску бланкам державних облігацій належить мати відповідний ступінь захисту та містити такі основні реквізити:
найменування емітента; номінальну вартість облігації; термін погашення; розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій); серію та номер облігації. При документарній формі випуску державні облігації, за якими передбачена неодноразова виплата доходу, мають містити купонний лист. Купон — це відрізна частина облігації, що передається замість розписки під час отримання відсотків (звідси вислів "стригти купони"). Купон на виплату відсотків має, як правило, містити такі дані: порядковий номер купона на виплату відсотків, номер облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування емітента і термін виплати.
Державні облігації, як вже зазначалося, реалізуються як юридичним, так і фізичним особам на добровільних засадах. Головними набувачами державних облігацій є, як правило, комерційні банки.
Державні облігації можуть вільно обертатися, або мати обмежене коло обігу, вони бувають ощадні й казначейські.
За зарубіжною методикою державними облігаціями вважаються цінні папери із терміном обігу більше 5 років. У США термін обігу державних облігацій досягає ЗО років. В Україні в умовах кризової економіки і макроекономічної нестабільності термін обігу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) є значно коротшим [18, 97].
Для заміни облігацій державних позик, що були випущені раніше, використовуються конверсійні облігації.
Казначейські зобов'язання (векселі) держави — це вид державних цінних паперів, що засвідчує внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Казначейські зобов'язання випускаються державою на різний термін, тому вони можуть бути: довгострокові, середньострокові і короткострокові.
Залежно від призначення й конкретних цілей казначейські зобов'язання випускаються на різних умовах (казначейські бони, казначейські ноти).
Казначейські зобов'язання (векселі) держави розміщуються на добровільній основі серед юридичних і фізичних осіб. Виплата доходу на казначейські зобов'язання (векселі) та їх погашення здійснюється відповідно до умов їх випуску.
Казначейські векселі можуть передаватися Державним казначейством бюджетним установам на здійснення платіжних операцій за витратами, що передбачені в бюджеті, але які фактично не профінансовані через нестачу бюджетних коштів (наприклад, для оплати бюджетними установами спожитих енергетичних ресурсів).
Рух державних цінних паперів, сукупність актів їх купівлі-продажу формують відповідний сегмент національного фондового ринку. Поки державні цінні папери знаходяться в обігу, вони можуть бути в будь-який момент продані й куплені. Як наслідок — формується вторинний ринок цінних паперів держави.
Проведення операцій з державними цінними паперами на відкритому ринку здійснює Центральний (Національний) банк. Продаж державних цінних паперів можуть здійснювати й комерційні банки. Придбаваючи державні цінні папери, банки отримують в своє розпорядження досить високоліквідні й надійні активи [15, 310].

2. Облік операцій за державними цінними паперами
Цінні папери, які перебувають у банку на правах власності, або прийняті на експертизу і зберігаються у сховищі, або прийняті банком як застава, або придбані та (або) зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, обліковуються за позабалансовими рахунками.
Усі цінні папери, що придбані банком, обліковуються на балансі залежно від того, до якого портфеля вони відносяться.
Вкладення банку у цінні папери класифікуються як:
• портфель цінних паперів на продаж;
• портфель цінних паперів до погашення;
• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);
• портфель вкладень у дочірні компанії [5, 435].
Цінні папери обліковуються на балансі за балансовою вартістю у розрізі кожної складової частини: номінал, неамортизований дисконт або неамортизована премія.
Порядок обліку цінних паперів у комерційних банках регламентується інструкціями, листами та доповненнями до них Національного банку України. Розглянемо основні принципи цього обліку.
Вкладення банку в боргові цінні папери з метою продажу. Боргові цінні папери, які випущені центральними та місцевими органами державного управління, банками та іншими юридичними особами, обліковуються за балансовим рахунком 311 «Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж» (крім тих, що рефінансуються Національним банком України).
В аналітичному обліку за балансовими рахунками 3110 «Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку на продаж»; 3111 «Боргові цінні папери місцевих органів державного управління в портфелі банку на продаж»; 3112 «Боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж»; 3113 «Боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами, в портфелі банку на продаж»; 3114 «Боргові цінні папери, випущені нефінансовими підприємствами, в портфелі банку на продаж» ведуться особові рахунки в розрізі емітентів.
Боргові цінні папери у портфелі банку на продаж відображаються в обліку за вартістю їх придбання та переоцінюються в кінці місяця згідно з правилом нижчої вартості .
Облік боргових цінних паперів на продаж банк здійснює у розрізі кожної складової цінного папера: номінальної вартості, дисконту, премії. Для цього в аналітичному обліку за балансовими рахунками групи 311 «Боргові цінні папери в портфелі банку на продаж» відкриваються окремі балансові рахунки. Наприкінці місяця за борговими цінними паперами, що враховані у портфелі банку на продаж, необхідно здійснювати нарахування процентного доходу.
Результат (прибуток або збиток) від торгівлі цінними паперами відображається за балансовим рахунком 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж» [9, 509].
Вкладення банку в боргові цінні папери до погашення. Боргові цінні папери, випущені центральними та місцевими органами державного управління, банками та іншими юридичними особами обліковуються за балансовим рахунком 321 «Боргові цінні папери в портфелі банку до погашення» (крім тих, що рефінансуються Національним банком України) та враховуються банком до дати погашення, незалежно від того, який період залишився до часу їх погашення.
В аналітичному обліку за балансовими рахунками 3210 «Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку до погашення»; 3211 «Боргові цінні папери місцевих органів державного управління в портфелі банку до погашення» ведуться особові рахунки в розрізі емітентів.
Банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії.
Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом) залежно від того, яке співвідношення фактично склалося між офіційно встановленою і ринковою ставкою процентів за цими цінними паперами. Якщо ринкова ставка вища, ніж офіційно встановлена, то цінні папери продаються з дисконтом, і навпаки, якщо ринкова ставка процентів нижча, ніж офіційно встановлена, то — з премією.
Залежно від цього слід розглядати боргові цінні папери, придбані:
• за номіналом;
• з надбавкою;
• а також, які придбані між датами сплати процентів (купонів) [13, 15].
Облік боргових цінних паперів здійснюється в розрізі кожної складової частини цінного папера: номінальної вартості, дисконту, премії. Для цього за балансовими рахунками групи 321 «Боргові цінні папери в портфелі банку до погашення» відкриваються окремі рахунки. Наприклад:
3270 «Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку до погашення» (номінал) (активний);
3276 «Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у портфелі банку до погашення» (контрактивний);
3217 «Неамортизована премія за борговими цінними паперами в портфелі банку до погашення» (активний).
У разі придбання цінного папера з дисконтом здійснюються проведення:
Д-т 3210 «Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку до погашення» (номінал);
К-т 3216 «Неамортизований дисконт за борговими цінними паперами у портфелі банку до погашення» (дисконт);
К-т «Кореспондентський рахунок».
При придбанні цінного папера з премією здійснюються проведення:
Д-т 3210 «Боргові цінні папери центральних органів державного управління в портфелі банку до погашення» (номінал);
Д-т 3217 «Неамортизована премія за борговими цінними паперами в портфелі банку до погашення» (премія);
К-т «Кореспондентський рахунок».
Балансова вартість інвестиційних боргових цінних паперів буде визначатися шляхом приєднання до номіналу (рахунок 3210) цінного папера залишку премії (рахунок 3217), або навпаки — вирахуванням залишку дисконту (рахунок 3216).
Щомісяця протягом періоду від дати придбання до погашення цінного папера необхідно здійснювати амортизацію дисконту та премії з віднесенням нарахованих сум на збільшення чи зменшення процентних доходів (рахунок 6053 «Процентні доходи за іншими цінними паперами в портфелі банку до погашення»).
Величина амортизації дисконту (премії) за період розраховується за методом прямої (рівномірний метод) у такий спосіб, щоб залишок неамортизованого дисконту (премії) на день погашення цінного папера був нульовим, або за методом ефективної ставки процентів (ринкової ставки на час придбання), за яким величина амортизації за кожний період визначається множенням поточної балансової вартості цінного папера на його ринкову ставку та вирахуванням суми нарахованих процентів за офіційно встановленою процентною ставкою. Дозволяється застосовувати один із методів, якщо різниця між величинами амортизації за період, яку розраховано за цими двома методами, є несуттєвою.
Сума амортизації дисконту збільшує процентний дохід (цінні папери з дисконтом), а сума амортизації премії зменшує процентний дохід (цінні папери з премією).
Нарахування процентів за купонними цінними паперами здійснюється щомісяця (за принципом нарахування) за процентною ставкою купона починаючи з дати їх придбання.
Крім того, банк-покупець може сплачувати суму нагромадженого процента, який входить до вартості цінного папера, що придбаний у період між датами сплати купонів. Ця сума дорівнює величині процента, яка нарахована за період з дня випуску цінного папера або останньої сплати купона до дня придбання. Сплачений накопичений процент обліковується за рахунком 3218 «Нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку до погашення» (за цим рахунком також здійснюється нарахування процентів за купонними цінними паперами).
Сплачені накопичені проценти за купонними цінними паперами списуються на час фактичного отримання купона. Нараховані проценти після придбання цінного папера визнаються як дохід.
Боргові цінні папери, що враховуються у портфелі банку до погашення, обліковуються за вартістю придбання і переоцінюються наприкінці року згідно з правилом нижчої вартості, якщо відбулося зниження ринкової вартості цінних паперів.
Для відшкодування можливих втрат у разі зниження протягом року ринкової ціни інвестиційних цінних паперів наприкінці року створюється резерв під їх знецінення.
При цьому здійснюється бухгалтерське проведення:
Д-т 7704 «Відрахування в резерв під знецінення цінних паперів до погашення»;
К-т 3290 «Резерв під знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення».
Перевищення оціночної ринкової ціни цінних паперів над їх балансовою вартістю бухгалтерським проведенням не супроводжується.
Сума зменшення резерву внаслідок збільшення вартості цінних паперів, за якими був створений резерв, обліковується за рахунком 6704 «Зменшення резерву під знецінення цінних паперів до погашення». Також на цей рахунок зараховується сума створеного резерву внаслідок продажу інвестиційних цінних паперів.
Сума комісійних, сплачених при придбанні боргових цінних паперів, відноситься на витрати на час їх придбання (балансовий рахунок 7103 «Комісійні витрати за операціями з цінними паперами»).
Позитивний (негативний) результат від продажу цінних паперів до погашення, вкладень в асоційовані і дочірні компанії, що виникає між ціною продажу та балансовою вартістю (що визначається з урахуванням сум амортизації премії та дисконту), відображається за балансовим рахунком 6394 (7394) «Позитивний (негативний) результат від продажу цінних паперів до погашення, вкладень в асоційовані і дочірні компанії» [8, 193].
Вкладення банків у боргові цінні папери Уряду України та місцевих органів державного управління, що рефінансуються Національним банком України, відображаються за балансовими рахунками груп 141 та 142 у портфелі банку на продаж та до погашення відповідно за такими рахунками: 1410 «Облігації внутрішньої державної позики, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на продаж»; 1411 «Інші боргові цінні папери центральних органів державного управління, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на продаж»; 1412 «Боргові цінні папери місцевих органів державного управління, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку на продаж»; 1420 «Облігації внутрішньої державної позики, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку до погашення»; 1421 «Інші боргові цінні папери центральних органів державного управління, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку до погашення»; 1422 «Боргові цінні папери місцевих органів державного управління, що рефінансуються Національним банком України,у портфелі банку до погашення». За балансовими рахунками групи 142 «Боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком України, у портфелі банку до погашення» враховуються цінні папери до дати погашення, незалежно від того, який період залишився до часу їх погашення. Порядок обліку за рахунками груп 141 та 142 здійснюється аналогічно обліку боргових цінних паперів, придбаних на продаж та до погашення.
Інколи виникають обставини, за яких керівництво банку приймає рішення про продаж інвестиційних цінних паперів або переведення їх з інвестиційного портфеля у портфель цінних паперів, призначених для продажу.
Якщо здійснюється переведення інвестиційних цінних паперів у цінні папери на продаж, цінні папери переводяться за ринковою вартістю на день переведення і надалі обліковуються як цінні папери на продаж. При зменшенні їх ціни на різницю між балансовою та ринковою вартістю цінних паперів створюється резерв у день переведення. У разі підвищення ціни облік різниці між балансовою та ринковою вартістю не здійснюється, оскільки цінні папери не обліковувалися на рахунку цінних паперів на продаж під час їх придбання. Отриманий прибуток від реалізації (продажу) цінних паперів відображається за рахунком 6203 «Результат від торгівлі цінними паперами на продаж» як прибуток від цінних паперів.
Операції з купівлі-продажу цінних паперів відображаються у бухгалтерському обліку за датою операції (датою укладення угоди), тобто в день виникнення прав (активів) або зобов'язань (пасивів), незалежно від дати руху коштів (дати розрахунку) за цією операцією або дати валютування (зміни прав власності на цінні папери).
В окремих випадках відображення за балансовими рахунками операції за датою угоди можливе, якщо дата угоди та дата валютування збігаються.
Якщо дата передання прав власності не збігається з датою укладення угоди, то зобов'язання щодо купівлі-продажу цінних паперів за датою угоди враховуються за позабалансовими рахунками [4, 104].
3. Сучасні проблеми та перспективи розвитку ринку державних цінних паперів
Українська влада усвідомлює усю нагальність потреби в розвитку ринку державних цінних паперів, зокрема поліпшенні регулювання, інтенсивнішому розкритті інформації та правозастосуванні, а також диверсифікації фінансових інструментів.
Сьогодні на внутрішньому ринку державних цінних паперів існує ряд проблем, які потребують першочергового вирішення. Серед них, зокрема, відсутність довгострокових фінансових інструментів (терміном погашення більше п’яти років), обмежена база інвесторів, відсутність сегментації ринку, нерозвиненість вторинного ринку державних цінних паперів та недостатня ліквідність державних цінних паперів.
Ефективний внутрішній ринок державних цінних паперів повинен відповідати декільком основним умовам. Серед них, насамперед, слід виділити такі: ефективно функціонуючий первинний ринок капіталу; наявність диверсифікованої бази інвесторів; наявність активного вторинного ринку; функціонування ефективної системи обліку державних цінних паперів та розрахунків за ними; наявність чіткого нормативно-правового регулювання [16, 502].
Головними принципами ефективно функціонуючого первинного ринку державних цінних паперів є прозорість, передбачуваність та існування максимально конкурентних умов для інвесторів.
Для досягнення цього необхідно: визначити загальну стратегію емісій виходячи із пріоритетів держави щодо співвідношення витрат і ризиків; застосовувати ринкові емісійні технології (відкриту підписку, продаж через аукціони) і сучасні процедури додаткового розміщення, дострокового викупу та операції обміну; запровадити інститут первинних дилерів. Важливим чинником є застосування еталонних випусків за всіма термінами обігу державних цінних паперів, що створить можливість побудови кривої їхньої дохідності як орієнтира для всіх учасників ринку і в результаті дасть поштовх розвитку вторинного ринку капіталу. Слід також забезпечити відкритий доступ на первинний ринок максимальній кількості інвесторів та вчасне розповсюдження відповідної інформації щодо операцій з бюджетними коштами [7, 96].
Особлива увага має приділятися діяльності первинних дилерів. Ключовими питаннями у цій сфері є: кількість первинних дилерів на ринку; засоби заохочення учасників ринку до набуття статусу первинного дилера; виконання первинними дилерами функцій маркет-мейкерів; права та обов’язки первинних дилерів.
До необхідних умов ефективного функціонування інституту первинних дилерів слід віднести додержання принципу ринкового регулювання на основі конкуренції, наявність диверсифікованої бази інвесторів, проведення розміщень облігацій внутрішніх державних позик регулярно протягом всього року (не менш ніж раз на тиждень), забезпечення викупу первинними дилерами всього обсягу облігацій внутрішньої державної позики на аукціонах з їх розміщення.
Велике значення для розвитку ефективного первинного ринку державних цінних паперів має доступ до диверсифікованої бази інвесторів. Широка база інвесторів із різними потребами щодо строків та ризиків створює можливість випуску державою ширшого набору фінансових інструментів за всією кривою дохідності.
Для країн, що розвиваються, типовим є домінування комерційних банків як інвесторів. При цьому для розширення бази інвесторів необхідно здійснити ряд першочергових заходів. Серед них: реформування системи соціального забезпечення; реформування пенсійної системи; залучення іноземних (міжнародних) фінансових інститутів до діяльності на місцевих ринках; розвиток колективних інвестиційних схем.
Активний вторинний ринок стимулює ринкове ціноутворення, що має особливе значення для середньострокових і довгострокових державних цінних паперів, сприяє підвищенню ліквідності та ефективному управлінню ризиками, а також зміцнює первинний ринок [19, 279].
З метою стимулювання активності внутрішнього ринку капіталу Міністерство фінансів проводить роботу із запровадження операцій зворотного РЕПО. Проект Положення про порядок здійснення Міністерством фінансів операцій з державним боргом передбачає такі заходи: проведення операцій з обміну, випуску та викупу державних боргових зобов’язань, операцій РЕПО; вибір контрагентів здійснюватиметься за результатами аукціонів або аналізу звернень власників цінних паперів; проведення аукціонів, що забезпечуватиметься організатором, визначеним Мінфіном. При прийнятті рішення щодо організації аукціону за допомогою певного організатора Міністерство фінансів керуватиметься критерієм доступності участі в договорах для потенційних контрагентів.
Розвиток ринку державних цінних паперів залежить від формування ефективної системи обліку цих фінансових інструментів та розрахунків за ними. Основними завданнями цієї системи є: спрощення проведення операцій на первинному і вторинному ринках; посилення довіри інвесторів; прискорення розширення ринку; обмеження чутливості до системних ризиків.
Побудова ефективної системи обліку державних цінних паперів має передбачати встановлення вимог до організаторів аукціонів. До цих вимог належать такі: наявність ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів; наявність затверджених та зареєстрованих у ДКЦПФР правил, які регулюють укладання договорів РЕПО; застосування необхідного програмно-технічного забезпечення для підтримки укладання договорів РЕПО та договорів викупу державних цінних паперів; безпосередній зв’язок із депозитаріями для надання відповідних розпоряджень згідно з укладеними договорами РЕПО та договорами викупу державних цінних паперів.
Важливим чинником є також чітке нормативно-правове регулювання ринку державних цінних паперів. Пріоритетами у цій сфері мають бути підтримання ефективних прозорих ринків, зниження системних ризиків та захист інвесторів.
Банківська діяльність достатньо жорстко контролюється НБУ і є об'єктом ретельного аналізу інших зацікавлених організацій. Банки постійно публікують результати своєї фінансової діяльності, звітні баланси, звітують перед НБУ по широкому кругу показників. Це дозволяє проводити об'єктивну рейтингову оцінку їх роботи, що підвищує надійність банківських акцій.
Удосконалення ринку цінних паперів найбільшою мірою залежить від політики уряду і є неможливим без удосконалення законодавства України, яке повинне чітко регулювати всі види операцій з цінними паперами.
Для того, щоб підвищити ефективність ринку державних цінних паперів Міністерство фінансів перейшло до проведення розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку відповідно до ринкових умов.
Розміщення ОВДП на ринкових умовах є одним із першочергових заходів розвитку ринку державних цінних паперів, а також необхідною передумовою запровадження та функціонування на ньому інституту первинних дилерів.
Ринкові умови передбачають таке: проведення розміщень ОВДП в один етап без права коригування поданих заявок та без оголошення Міністерством фінансів попередніх умов розміщення; оголошення мінімальних сум випуску облігацій внутрішньої державної позики на кожному розміщенні.
При оголошенні розміщень будуть встановлюватися обмеження на загальний обсяг розміщення облігацій та у межах встановленого обсягу задовольнятимуться всі найкращі заявки, подані на розміщення, до вичерпання встановленого обмеження. Розміщення проводитимуться відповідно до заздалегідь оголошеного графіку. Аукціони відбуватимуться один раз на тиждень.
В результаті запровадження таких механізмів учасники ринку отримують чіткі правила гри на ньому та зрозумілі механізми ціноутворення. При цьому, як зазначають у Мінфіні, в учасників ринку – комерційних банків та їхніх клієнтів є зацікавленість до придбання ОВДП на нових ринкових умовах.
З метою підвищення ліквідності державних цінних паперів Міністерством фінансів підготовлено проект постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року №907». Він передбачає порядок купівлі Міністерством фінансів у 2009 р. ОВДП за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку з одночасним зобов’язанням їх продажу, що забезпечуватиметься заставою цих облігацій з подальшим поверненням коштів єдиного казначейського рахунку до кінця року [1].
Слід зазначити, що протягом січня-квітня 2009 р. в результаті розміщення Міністерством фінансів облігацій внутрішніх державних позик до Державного бюджету України надійшло 6 659,74 млн. грн.
Середньозважена дохідність за ОВДП під час первинного розміщення становила 13,35%. Погашення та сплата доходу за облігаціями здійснювалися своєчасно і в повному обсязі, який з початку 2009 р. становив 2 111,99 млн. грн., у тому числі основний борг – 1 353,64 млн. грн., сплата доходу – 758,35 млн. грн.
Згідно з даними Національного банку, за станом на початок травня поточного року обсяг ОВДП, які знаходилися в обігу, за сумою основного боргу становив 38,12 млрд. грн. При цьому у власності НБУ знаходилися облігації обсягом 23,89 млрд. грн., у власності банків – 9,92 млрд. грн., у власності нерезидентів – 157,6 млн. грн., у власності інших осіб – 4,15 млрд. грн. [17, 193].

ВИСНОВКИ
Державні цінні папери — це державні зобов'язання, що випускаються в документарній або електронній формах центральним урядом, місцевими органами влади і окремими державними підприємствами з метою розміщення позик і мобілізації грошових ресурсів у відповідні бюджети.
Держава випускає цінні папери для того, щоб профінансувати бюджетний дефіцит. Для досягнення своїх цілей держава здійснює витрати з державного бюджету. З огляду на різноманітні обставини бюджет часто зводиться з дефіцитом, тобто видатки перевищують доходи. З метою залучення коштів на покриття дефіциту випускаються цінні папери.
Випуск державних цінних паперів є інструментом для зменшення маси грошей в обігу; скупка державою своїх боргових зобов’язань означає збільшення грошової маси.
Можлива ситуація, коли держава бажає відкласти платежі по своїх цінних паперах, строк викупу яких уже настав. Тоді вона обмінює ці папери на нові чи випускає інші цінні папери, кошти від реалізації яких спрямовуються на погашення раніше випущених.
У деяких випадках розрив між доходами та видатками бюджету зумовлений незбалансованістю надходжень податкових платежів. Випуск державних цінних паперів може усунути цю причину.
Розміщуючи свої активи у державних цінних паперах, комерційні банки отримують не лише високоліквідний, а й безризиковий товар.
Цінні папери, які перебувають у банку на правах власності, або прийняті на експертизу і зберігаються у сховищі, або прийняті банком як застава, або придбані та (або) зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, обліковуються за позабалансовими рахунками.
Усі цінні папери, що придбані банком, обліковуються на балансі залежно від того, до якого портфеля вони відносяться.
Вкладення банку у цінні папери класифікуються як:
• портфель цінних паперів на продаж;
• портфель цінних паперів до погашення;
• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);
• портфель вкладень у дочірні компанії.
Порядок обліку цінних паперів у комерційних банках регламентується інструкціями, листами та доповненнями до них Національного банку України.
Розвиток ринку державних цінних паперів залежить від формування ефективної системи обліку цих фінансових інструментів та розрахунків за ними. Основними завданнями цієї системи є: спрощення проведення операцій на первинному і вторинному ринках; посилення довіри інвесторів; прискорення розширення ринку; обмеження чутливості до системних ризиків.
Побудова ефективної системи обліку державних цінних паперів має передбачати встановлення вимог до організаторів аукціонів. До цих вимог належать такі: наявність ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – діяльності з організації торгівлі на ринку цінних паперів; застосування необхідного програмно-технічного забезпечення для підтримки укладання договорів РЕПО та договорів викупу державних цінних паперів; безпосередній зв’язок із депозитаріями для надання відповідних розпоряджень згідно з укладеними договорами РЕПО та договорами викупу державних цінних паперів.
Удосконалення ринку цінних паперів найбільшою мірою залежить від політики уряду і є неможливим без удосконалення законодавства України, яке повинне чітко регулювати всі види операцій з цінними паперами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Постанова КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 8.10.2008 №907
2. Адамс Р. Основи аудиту. - М.: Аудит. ЮШТІ,004. - 398 с.
3. Аржевітін С. Етапи створення банківської системи України // Вісник НБУ. - 1997. - № 3. - с. 35 - 37.
4. Білоглазова Г. Н., Кролівецька Л. П., Лебедева Е. А. Аудит банків. - М. : Фінанси і статистика, 2002. - 352 с.
5. . Білуха М. Т. Курс аудиту. - К.: Вища школа. – Знання. 1999, - 574 с.
6. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. 1996. – 335 с.
7. Давидов Г. М. Аудит: Підручник. - К .: Знання, 2004. – 195 с.
8. Дмитрієва І. М. Бухгалтерський облік і аудит. - К.: КНЕУ, 2002. - 216 с.
9. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. -Видання 2-ге. - К.: КНЕУ, 2001. - 636 с.
10. Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 432 с.
11. Кірєєв О. І., Шульга Н. П., Полетаева О. С. Внутрішній аудит у комерційних банках. - К.: КНТЕУ, 2001. - 295 с.
12. Основи банківської справи / Під редакцією Мороза А. Н. - К.: Лібра, 1994. – 330 с.
13. Нашкерська Г. Передумови і шляхи переходу банків України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. - 2000. - № 1. - с. 14 - 19.
14. Остапишин Т. П. Основи банківської справи. – К.: КНЕУ,2004. – 250 с.
15. Покровська В. В. Міжнародні комерційні операції і їх регламентація. Внутрішньо-торговий практикум. — М.: ІНФРА – М,2002. – 326 с.
16. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001. – 602 с.
17. Савченко О. Борщ Н. Касові операції. -К.: Фактор, 2001. - 240 с.
18. Чернелевський Л. М., Беренда Н.І. Аудит: Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2002. – 246 с.
19. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2003. – 364 с.

!!! Якщо у Вас виникла помилка при завантаженні роботи - зв'яжіться з автором !!!
↑↑↑ Контактні дані ↑↑↑

Подібні роботи