4. Яка роль соціального партнерства у вирішенні соціальних проблем Сьогодення свідчить про економічну кризу на Україні, а в наслідок цього відбувається скорочення можливостей для розвитку соціального потенціалу підприємств, територій, галузей. В контексті вирішення проблем у сфері соціально-трудових відносин та забезпечення соціального розвитку України вирішального значення набуває удосконалення відносин соціального партнерства. Соціальне партнерство – взаємодія роботодавців, найманих працівників в особі профспілок, які захищають їх права, і органів державної влади та місцевого самоврядування з метою вироблення, і прийняття рішень з соціально—трудових питань, недопущення конфліктів і забезпечення суспільної злагоди[2]. На ринку праці велике значення мають відносини між профспілками трудящих і об’єднаннями підприємців (роботодавцями). Ці відносини регулюються не тільки законами, але і стандартами етики, методами рішення спірних питань, нарешті, психологією соціального партнерства. Партнерські відносини між профспілками і підприємцями складаються не просто. У найкращому разі підприємці терплять “слухняні” профспілки, і рішуче виступають проти незалежних”. Далеко не випадково, що в нових економічних структурах найчастіше відсутні незалежні профспілкові організації трудящих. На жаль, і самі профспілки не проявляють особливої активності, не мають своєї наступальне лінії, а в сфері приватного бізнесу їхня діяльність практично непомітна Суб’єктами соціального партнерства як певного типу соціально-трудових відносин є власники, підприємці й наймані робітники, а також їх представники, які виступають на ринку праці у відповідні відносини по питанню купівлі-продажу робочої сили і характеризуються як незалежні, рівноправні сторони [2]. Цей “трикутник” у світовій практиці одержав назву “трипартизм”, що в перекладі означає “три частини”. Першим суб’єктом системи “трипартизму” виступають профспілки, які представляють найбільш рухливий елемент трудових відносин-найманих робітників і захищають їхні інтереси в області зайнятості, умов й оплати праці, сприяючи цим відтворенню робочої сили. Призначення профспілок полягає в тому що вони не дозволяють роботодавцю опустити вартість робочої сили нижче її мінімальної межі. Для цього профспілки використовують різні форми методи відстоювання інтересів найманих робітників Самою головною справою профспілок варто визнати виконання ними функції представництва і захисту законних прав і інтересів працівників, тобто охорону прав, що включає в себе діяльність по недопущенню адміністративного сваволя відносно працівників, поліпшенню умов їхньої праці та побуту , за рішенням різноманітних соціальних проблем. Ступінь реалізації цієї функції-головний критерій оцінки їхніх дій. Історичний досвід поки не породив іншої масової неполітичної організації працюючих, яка б в своїй діяльності була спрямована саме на захист їхніх прав й інтересів. Професійні спілки, їх об’єднання повинні виявляти більшу активність у наступних питаннях: розробці та контролі за виконанням державної політики зайнятості, державних, галузевих, територіальних та інших програм, спрямованих на забезпечення зайнятості населення, нормативно- правових актів з питань зайнятості населення та трудової міграції; проведенні спільної з роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування консультації з питань зайнятості населення; розробці заходів щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту працівників, які вивільняються з підприємств, установ, організацій; здійсненні контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення. Всеукраїнські профспілки та їх об’єднання беруть участь в управлінні соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб. Дана організація має право вносити органам державної влади, органам місцевого самоврядування, роботодавцям та їх об’єднанням пропозиції щодо забезпечення зайнятості населення, в тому числі перенесення строків, тимчасового припинення або скасування заходів, пов’язаних з вивільненням працівників[3] Профспілки, їх об’єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму , а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом[1]. Дана організація та їх об’єднання управляють державним соціальним страхуванням, а із введенням в дію законів України з окремих видів державного соціального страхування відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування як представники застрахованих осіб за принципами соціального партнерства беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням. Також вони мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об’єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально- економічних прав та законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати господарської діяльності підприємств, установ або організацій. Зазначена інформація має бути надана у десятиденний термін. А також мають право безоплатно одержувати від Державного комітету статистики України статистичні дані з питань праці та соціально-економічних питань, а також виробничого та невиробничого травматизму , профзахворювань.
29. Розкрийте напрями покращення ефективності використання фінансових ресурсів бюджету Пенсійного фонду України Актуальним завданням сучасного етапу соціально-економічних перетворень у нашій державі є радикальне реформування пенсійної системи, що має важливе значення для забезпечення сталого розвитку України, подолання наслідків фінансової-економічної кризи, підвищення рівня соціального забезпечення пенсіонерів. Незважаючи на те, що до сьогодні було здійснено низку важливих для подальшого розвитку пенсійної системи перетворень, започаткована пенсійна реформа далеко не завершена: по-перше, пенсія не убезпечує від бідності; по-друге, система залишається соціально несправедливою; по-третє, не відбулося детінізації заробітків і доходів загалом; по-четверте, Пенсійний фонд України не може обійтися без дотацій із бюджету тощо. Частка пенсійних видатків у ВВП стрімко збільшується, а у 2009 року вона дорівнювала 18 % – це найвищий показник у світі. На сьогодні кількість платників внесків на пенсійне страхування складає 15,2 млн., а кількість пенсіонерів – 13,8 млн., тобто платник внесків фінансує 90,8 % середньої пенсії, а в деяких реґіонах і більше. Отже, зростає потреба в бюджетних дотаціях. У той же час переважна більшість сучасних пенсіонерів отримують низькі пенсії. Зокрема, 55% пенсіонерів отримують пенсії не вище 800 грн., а їхня частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій становила лише 38 %. Натомість 12% пенсіонерів із найвищими пенсіями (понад 1500 грн.) отримують 28% загального обсягу місячних видатків на виплату пенсій. До цієї групи належать переважно особи, яким пенсії призначено за окремими законами (державні службовці, судді, науковці, журналісти тощо), та пенсіонери, які працювали на підземних роботах. Тільки 3200 пенсіонерів одержують дійсно високі пенсії – понад 10000 грн. Таким чином, вкрай актуальним для України є подальше проведення пенсійної реформи: введення накопичувального рівня, оптимізацію солідарної пенсійної системи та подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення[9]. Видатки Пенсійного фонду, починаючи із 2005 року, різко зросли. У 2004 році вони становили 36,2 млрд грн, а в 2007 -101,9 млрд грн. На 2009 рік передбачено 164,1 млрд грн. Це в 1,6 раза більше, ніж в 2007-му і в 4,5 раза більше, ніж в 2004 році. Поступово обсяги видатків Пенсійного фонду стали наближатися до рівня доходів Держбюджету. У 2007 році вони становили 73,3 відсотка; у 2008 році - 75,6; на 2009 рік-84,5. Разом із збільшенням видатків ПФУ, щороку ростуть трансферти Пенсійному фонду з Держбюджету. Якщо у 2003 році їх обсяг дорівнював нулю, в 2004 році - 5,9 млрд грн, то в бюджеті Пенсійного фонду 2009р. - 48,9 млрд грн, в тому числі для покриття дефіциту Пенсійного фонду -13,1 млрд грн.[7]. Можливостями оздоровлення української пенсійної системи є обмеження пільгових внесків, оподаткування або обмеження розміру спеціальних пенсій, обмеження раннього виходу на пенсію. Необхідно ліквідувати диспропорції в пенсійному забезпеченні: розмір пенсії для всіх пенсіонерів повинен залежати не від статусу особи, не від закону, за яким їй була призначена пенсія, а від розміру його заробітку та тривалості сплати страхових внесків, тобто важливим є зміцнення страхового принципу пенсійної системи Отже, потрібно шукати джерела нагромадження коштів для пенсійних потреб. Альтернативи пенсійній реформі немає. Тут термінове запровадження другого рівня накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яке відкладається ще із 2007 року, може стати ключовим заходом, здатним вивести країну на новий рівень економічного розвитку, оздоровити фінансову ситуацію та дати поштовх до підйому[4]. Внаслідок запровадження загальнообов'язкової накопичувальної пенсійної системи відбудуться такі позитивні зміни.
Отже, для удосконалення ефективності використання коштів бюджету Пенсійного фонду України доцільно провести такі заходи[10]:
!!! Якщо у Вас виникла помилка при завантаженні роботи - зв'яжіться з автором !!! ↑↑↑ Контактні дані ↑↑↑