В умовах подальшої інтернаціоналізації господарської діяльності у світі і тих змін, що відбуваються в усій сукупності товарно – грошових відносин, все значнішою стає роль різноманітних міжнародних валютно – кредитних установ. Ця роль виявляється у посиленні регулюючого характеру цих установ, а також у зростанні їх значення щодо вирішення проблем суспільного відтворення, які час від часу виникають у тій чи іншій країні. Усе більшу роль ці організації виконують в аналізі основних тенденцій розвитку світового господарства і в розробці на базі цього аналізу рекомендацій щодо найбільш суттєвих проблем в економічному житті світової спільноти[2].

Розглянемо  систему МВФ–Світовий  банк,  яка  об’єднує  головні фінансові  директивні  та  регулятивні  інституції  світу,  що  сприяють  підтримці  та розвитку  світових інтеграційних процесів, запобіганню майбутніх криз та зміцненню антикризового управління в економіці як у глобальному масштабі, так  і на рівні окремих країн,  завдяки активізації глобального економічного нагляду  та  загальної підтримки платіжного  балансу  країн,  зокрема запровадження  або  зміну  валютних курсів, зовнішнє фінансування через кредити та резерви; надання рекомендацій щодо заходів контролю за операціями з капіталом, використання міжнародних фінансів.   

Почнемо  з  діяльності  спеціальної  фінансової  установи  ООН –  Міжнародного  Валютного Фонду (МВФ), що діє незалежно і має власний статут, структуру управління та фінансів [12, с.13].  

Сьогодні  МВФ  об’єднує 187  країн,  здійснює  суворий  нагляд  за  міжнародною валютною системою  і за курсовою політикою країн-членів, сприяє глобальній валютно-фінансовій співпраці,  забезпечує  фінансову  стабільність,  полегшує  міжнародну  торгівлю,  надає  технічну допомогу,  займається  підготовкою  кадрів,  бореться  з  бідністю,  підвищує  рівень  та  стійкість економічного зростання в усьому світі[5,  с.54].  

Щоб бути послідовними, насамперед з’ясуємо, звідки МВФ отримує фінансові ресурси і як їх використовували. 

Фінанси МВФ, як і інші міжнародні інституції, в основному формує за рахунок внесків країн – учасниць. Останнім часом великого значення надає збільшенню питомої ваги власних доходів. 

Максимальний  внесок  країни  у  фінансові  ресурси МВФ  визначається  квотою. Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядалась один раз на п’ять років, а з 1973 р. — один раз на три роки. Перегляд квоти може бути здійснено і на вимогу країни — члена МВФ. Кожна країна до 1978 р. 25 % своєї квоти вносила в золоті, а останнім часом у власній валюті. Нині 25 % квоти країна вносить у СДР або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а останню частку — у національній валюті. Квота має важливе значення для участі у рішеннях МВФ, оскільки крім 250 «базисних» голосів,  які має країна-учасниця, кожні 100 тис. квоти дають додатково 1 голос. Крім того, квота визначає й можливості країни у використанні ресурсів МВФ. Найбільший внесок (квоту) в МВФ дає економіка США.  У даний час квота України у Фонді складає 1 млрд. 372 млн. СПЗ.

СДР, які  інколи називають СПЗ, – це не  грошові кошти, а резервний актив та розрахункова одиниця МВФ, що  у  разі  необхідності  можна  обміняти  на  вільноконвертовану  валюту.  Вартість СДР  визначається щоденно на  основі  середньозваженої  величини  ринкових  курсів  таких  валют – долара США,  євро,  англійського фунта  стерлінгів,  японської  єни [12,  с. 14].  

Фінансування МВФ надає країнам-членам яким необхідний перепочинок для подолання проблем, що пов’язані з платіжним балансом тієї чи іншої держави. Заставою при отриманні кредитів від МВФ виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті.

Основними механізмами кредитування в МВФ є: 

  1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати в  МВФ в межах  25 % квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 р. — резервною часткою (Reserve Tranche). Резервна частка 

визначається як перевищення величини квоти країни-члена над сумою, яка знаходиться на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ 

використовує частину національної  валюти країни – члена для надання кредиту іншим країнам, то резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик формує її кредитну позицію. Резервна частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни – члена МВФ.

2. Кредитні частки. Засоби в іноземній валюті, які країна – член може отримати понад розмір резервної частки, поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25 % квоти. Доступ країн – членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим, гранична сума кредиту, яку країна може отримати в Фонді завдяки використання резервної і кредитної частки, становить 125 % її квоти. Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження. На цій підставі ресурси Фонду у багатьох випадках використовується в розмірах, які перевищують зафіксовану в уставі межу. 

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) 

(з 1952 р.)  забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії угоди вона може при умові дотримання обумовлених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою 

відкриття кредитної лінії. 

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility)              (з 1974 р.) доповнив резервну і кредитні частки. Він призначений для надання 

кредитів на більш тривалий період і в більших розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних  кредитних часток. Підставою для звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування є серйозні порушення  рівноваги  платіжного балансу, які були 

спричинені несприятливими структурними змінами в виробництвi, торгівлі або 

цін. Розширені кредити зазвичай надаються на три роки, за необхідністю — до 

чотирьох, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу — раз 

на півріччя, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням кредитів стенд-бай і розширених  кредитів  є сприяння країнам – членам МВФ в реалізації  макроекономічних  стабілізаційних програм або структурних  реформ. [2, 245]

Фонд вимагає від держави – позичальника виконання певних умов, до того ж їх жорсткість збільшується поступово з переходом від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови необхідно виконати до моменту отримання кредиту. Зобов'язання країни-позичальника передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або Меморандумі про економічну і фінансову політику  (Memorandum of Economic and Financial Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов'язань країною, яка отримала кредит контролюється.

Якщо МВФ прийме рішення, що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує взятих на себе зобов'язань, то в цьому випадку Фонд має право обмежити її кредитування або відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати економічний тиск на країни – позичальники [8,9,10]. 

В зв’язку з останніми реформами,  інструменти кредитування МВФ були 

додатково удосконалені (з метою забезпечити гнучкі засоби запобігання кризі для широкого кола країн – членів з стійкими основними показниками, обґрунтованою економічною політикою і надійними інституційними основами 

такої політики):

1. В країнах з низькими доходами МВФ подвоїв ліміти доступу до позик;

2. Фонд нарощує кредитування найбідніших  країн світу, процентні ставки по цих кредитах  були встановлені на нульовому рівні до кінця 2011 року;

3. На  саміті  Групи  20-ти  в  квітні 2009  року світові  лідери  прийняли зобов'язання підтримати збільшення  кредитних ресурсів  МВФ  в три  рази  до 750 млрд.  доларів[8].

Міжнародний валютний фонд надає технічну допомогу і проводить навчання кадрів для допомоги   державам – членам і зміцненні їх потенціалу при розробці  та  проведенні  ефективної політики. Технічна допомога надається в декількох  областях, включаючи податкову політику і податковe адміністрування,  грошово-кредитну політику, нагляд за банківською та фінансовою  системою та її регулювання, законодавчі основи, а також статистику.

Якщо МВФ співпрацює з країною і надає їй позики, то це є певним сигналом для державних і приватних кредиторів та сприяє розширенню їх кредитної діяльності. Співпраця країни з МВФ є підтвердженням платоспроможності країни.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а у вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією,яке представлене у таблиці 1.

У 2008 році Україна затвердила отримання найбільшого за роки незалежності і співпраці з МВФ  кредиту, заборгованість за даним кредитом ще не погашена, як уряд вже веде переговори з МВФ про отримання наступного кредиту. Стосовно поточного кредиту, то кредит від МВФ є досить дешевим і спокусливим для уряду, оскільки передбачає виплату відсотків у розмірі близько 2% річних від загальної суми боргу.

Таблиця 1.

Обсяг отриманих кредитів від МВФ протягом 1994 – 2010 років,СПЗ [5]

 

Виплата тіла позики почнеться  у 2012 році і триватиме до 2014 року, і тому МВФ розробив програму на 2010-2013 фінансові роки, протягом яких Україна зобов’язана повернути кредит.

Графік 1.

Прогнозовані виплати до фонду, протягом  2009-2014 фінансових років [5]

 

Сьогодні  Міжнародний  валютний  фонд  активно працює над відновленням свого авторитету,  веде  наукові  пошуки,  з’явилися  нові  публікації  про  переосмислення  макроекономічної політики. Показовими в цьому напрямі є останні дві  праці  його  фахівців: 

1) стаття "Rethinking Maсroeсonomic Policy”  головного  економіста МВФ Олів’є Бланшара у співавторстві з колегами, де зроблено спробу визначити контури майбутнього «консенсусу»  в макроекономічній політиці (опубліковано 12 лютого 2010 р.); 

2) стаття "Capital Infl  ows: The Role of Controls”  групи економістів МВФ,  у  якій  визначено  умови,  за яких  введення  контролю  за  потоками  капіталу всетаки  можливе  у  країнах,  що  розвиваються (опубліковано 19 лютого 2010 р.).

Експерти  Інституту  енергетики  та  фінансів (ІЕФ) зазначають, що названі публікації про переосмислення макроекономічної  політики  в  цілому та політики в царині контролю за потоками капіталу в державах, що розвиваються, не заперечують  попередні  погляди  фахівців  МВФ  на макрополітику, а лише свідчать про те, що вона стала  неповною  в  умовах  реалізації  нових шоків. 

Оцінюючи нову позицію МВФ, наукова спільнота вважає, що дані публікації варто сприймати як сигнал країнам, які розвиваються, про те, що фінансова установа буде більш гнучкою у своїх вимогах  до  держав – позичальниць,  принаймні у  період  збільшених  ресурсів  фонду.  Останнє стало можливим після домовленостей країн Великої двадцятки (G20) на Лондонському саміті у квітні 2009 року (табл. 2–3).

Однак варто зауважити, що, крім зобов’язань держав – учасниць саміту надати додаткові ресурси МВФ (які практично примножили його кредитні можливості в 4 рази), інший блок заяв щодо жорсткішого регулювання фінансового сектору залишився практично нереалізованим. Більш того, важливі питання, пов’язані з реформуванням світової фінансової системи, зокрема, координації монетарних політик,  статусу резервних вимог ,  навіть  не  було  внесено  до  підсумкового порядку денного (табл. 3). Отже, хоча Лондонський саміт був кроком уперед,  проте  кардинальних  проривів  не  приніс,  а  тільки  відіграв роль демонстрації єдності країн.

Таблиця 2.

Додаткові фінансові ресурси, узгоджені під час Лондонського саміту (02.04.2009) [15]

 

Таблиця 3

Цілі та результати Лондонського саміту [15]

 

Зазначимо, що об’єднання зусиль – це не так уже й мало на фоні послаблення позицій МВФ, відсутності єдиного координаційного чи регуляторного органу та широкого обговорення фахівцями того, хто ж має стати новим центром дискусій  із питань глобального економічного регулювання: «група восьми» чи «група двадцяти». МВФ у найближчому періоді, скоріш за все, відіграватиме роль інстанції, що впроваджуватиме правила, які запропонують інші міжнародні суб’єкти.

Ще одним напрямком реформування МВФ є реформа головного джерела фінансових ресурсів МВФ – внесків за квотами. Рада керівників МВФ регулярно проводить загальні перегляди квот (не рідше одного разу на п'ять років), що дозволяє МВФ оцінювати достатність квот з точки зору потреб держав-членів у фінансуванні та його власних можливостей допомагати фінансувати ці потреби, а також коригувати квоти держав-членів з урахуванням змін їх відносних позицій у світовій економіці, що забезпечує еволюцію механізму прийняття рішень у міжнародній фінансовій системі поряд з мінливою структурою глобальної економіки. Такий перегляд, Чотирнадцятий загальний перегляд квот, був завершений у грудні 2010 року[11].

 На ньому Рада керівників затвердила проведення реформи квот і управління, а також внесла пропозицію про внесення поправки в Статті угоди МВФ про реформу Виконавчої ради. Цей пакет реформ, після його прийняття державами – членами, призведе до дворазового збільшення квот, приблизно до 476 800 000 000 СПЗ (близько 739,0 млрд дол США) і перерозподілу більше 6% часток квот на користь динамічних країн з ринком і країн, що розвиваються, а також їх перерозподілу від країн з надмірним представництвом на користь країн з недостатнім представництвом (що перевищує цільовий показник в 5 відсотків, встановлений МВФ в 2009 році) при збереженні частки квот і числа голосів найбідніших держав-членів. 

Після цих змін Бразилія та Індія увійдуть до числа 10 найбільших акціонерів Фонду, якими також є США, Японія, Китай, Франція, Німеччина, Італія, Росія та Сполучене Королівство. Крім того, реформа 2010 призведе до повної виборності Виконавчої ради, а загальне представництво в Раді країн Європи з розвиненою економікою скоротиться на два виконавчі директори, і з'являться додаткові можливості для призначення другого заступника виконавчого директора, з тим щоб розширити представництво груп, що складаються з великого числа країн. Комплексний перегляд формули розрахунку квот буде закінчений до січня 2013 року, а завершення П'ятнадцятого загального перегляду квот буде перенесено на більш ранній термін, січень 2014 року. Для того щоб збільшення квот вступило в силу, повинні бути виконані дві умови: 

1) повинна вступити в силу запропонована поправка про реформу Виконавчої ради, що вимагає її прийняття трьома п'ятими держав-членів, що володіють 85 відсотками загальної кількості голосів у Фонді;

2) на збільшення квот повинні погодитися держави-члени, що володіли не менше 70 відсотками всіх квот за станом на 5 листопада 2010 року. 

Стверджуючи реформу, Виконавча рада схвалила терміни, які передбачають набуття чинності збільшення і реструктуризації квот і пропонованої поправки про реформу Виконавчої ради до щорічної наради 2012 року. У грудні 2011 року та березні 2012 року Виконавчий рада розглянула прогрес, досягнутий у здійсненні пакету реформ квот 2010 року. В обох випадках Виконавчі директори були інформовані про те, що ще не виконані правові вимоги для вступу реформ в силу. Ситуація залишалася такою ж на кінець 2012 фінансового року: на запропоноване збільшення квот в рамках Чотирнадцятого загального перегляду погодилися 100 держав-членів, що володіли на 5 листопада 2010 57,93 відсотка квот, і 75 держав-членів, що володіли 46,85 відсотка загального числа голосів, погодилися із запропонованою поправкою для проведення реформи Виконавчої ради. В ході розгляду прогресу директор – розпорядник настійно закликала інші країни завершити необхідні законодавчі дії і прийняти інші правові заходи для виконання даної важливої домовленості в узгоджені терміни[5].

Ще одними фінансово-кредитними установами з якими тісно співпрацює наша держава і МВФ є «Світовий Банк» та «група Світового Банку». Це різні терміни, що вживають для позначення певних  міжнародних  інститутів  у  їх  складі.  Так,  у  Світовий  банк  входять  лише  дві  міжнародні 

фінансові інституції: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР), співвласниками яких є 187  і 170 країн-членів відповідно. А група Світового банку,  окрім  зазначених  вище  установ,  об’єднує  ще  дві  фінансові –  Міжнародну  фінансову корпорацію (МФК)  та  Багатостороннє  агентство  з  інвестиційних  гарантій (БАІГ)  й  одну нефінансову –  Міжнародний  центр  з  урегулювання  інвестиційних  спорів (МЦУІС).  Усі  вони  є спеціалізованими установами ООН, що тісно пов’язані, але відрізняються за характером діяльності та впливом на світові економічні відносини.

Світовий  банк  не  є «банком»  в  звичайному  сенсі,  оскільки,  на  відміну  від  інших  подібних фінансових інститутів, створений не для отримання прибутку. Кожна його установа (МБРР і МАР) виконує  певну  роль  у  забезпеченні  сталого  зменшення  бідності  й  в  підвищенні  рівня  життя населення  країн  з  перехідною  економікою  та  країн,  що  розвиваються,  за  допомогою  надання кредитів (позик), гарантій, грантів, аналітико-консультаційних послуг, технічної допомоги. 

Виділено два види кредитів (позик) Світового банку: 

• інвестиційні  позики  для  товарів,  робіт,  послуг,  спрямовані  на  підтримку  різнопланових проектів соціально-економічного розвитку, які розраховані на тривалий строк (5–10 років); 

• позики  стратегічного  розвитку (системні  позики)  з  метою  підтримки  політики  та інституційних реформ, що надаються на коротші терміни (1–3 роки). 

Світовий  банк  співпрацює  з  більшістю  організацій,  що  фінансують  проекти  розвитку  у всьому світі,  і деякі свої проекти фінансує спільно з ними. Для захисту від  інвестиційних ризиків, пов’язаних  з  фінансуванням  країн,  що  розвиваються,  Світовий  банк  пропонує  декілька  видів гарантійних інструментів. Для підтримки інноваційного розвитку і партнерства Світовий банк надає нечисленні гранти. Грант – це цільова безоплатна  та безповоротна фінансова допомога,  тобто благодійний внесок на вирішення певної суспільно значущої проблеми. Гранти дають змогу уникнути негативного впливу на стан зовнішньої заборгованості країн з низьким доходом[10].  

Надання  аналітико – консультаційних  послуг  і  технічної  допомоги  Світовим  банком передбачає виконання соціально – економічних досліджень та збір даних з широкого кола питань для глибокого розуміння проблем розвитку країни. Тематика досліджень та напрями аналізу окреслено у  Стратегії  допомоги  кожній  окремій  країні. Для  забезпечення  сталих  результатів  регіонального розвитку  Світовий  банк  також  зміцнює  внутрішню  спроможність  країн  підтримувати  подальшу життєздатність  програм  соціально – економічного  розвитку,  за  допомогою  підвищення  кваліфікації  та  навчання  своїх  клієнтів,  працівників  і  партнерів.  Програми  навчання  реалізуються  у  формі курсів, консультацій з певних питань, партнерства з навчальними та дослідницькими інститутами в усьому  світі  та  у  формі  підтримки  мереж  навчальних  закладів,  пов’язаних  з  міжнародним розвитком. Світовий банк має одну з найбільших мереж дистанційного навчання.

Найбільш потужною ланкою Світового банку виступає МБРР. Він об’єднує  більше 180 країн,  а його капітал складає близько 200 млрд дол.  МБРР постійно отримує прибуток (він сягає більше 1 млрд дол. на рік), який використовується на розвиток банку.

МБРР,  маючи  високий  кредитний  рейтинг,  залучає  ресурси  на  міжнародному  фінансовому ринку під низький відсоток та випускає облігації більш ніж в 40 різних валютах, а потім надає  їх позичальникам на вигідних для них умовах. Прибуток від таких позик покриває операційні витрати Світового  банку,  потрапляє  в  резерви  для  зміцнення  балансу,  забезпечує  щорічне  передавання ресурсів  до  МАР  і  забезпечує  фінансову  стабільність  МБРР  вже  впродовж  багатьох  років. Окрім  зазначених,  джерелами фінансування  діяльності МБРР  також  є  внески  країн-членів, прибуток  від  інвестицій,  і,  звичайно,  суми  погашення  відсотків  за  кредитами  країнами – позичальниками.

МБРР  надає  доступ  до  великих  обсягів  капіталу  на  пільгових  умовах  через  казначейство Світового  банку.  Крім  того,  терміни  погашення  є  тривалішими (15–20  років),  а  умови – привабливішими та стійкішими, ніж ті, що зазвичай пропонуються на ринку. Зокрема, МБРР:  

–  надає річний пільговий період до початку погашення основної суми боргу; 

–  підтримує довгострокові проекти соціального розвитку, які відмовились фінансувати інші кредитори;  

–  надає  фінансову  підтримку  бідним  країнам  у  кризові  періоди  на  необтяжливих  для  них умовах; 

–  створює сприятливий інвестиційний клімат, стимулюючи приплив іноземного капіталу; 

–  сприяє підвищенню добробуту бідних верств населення у всіх країнах  субсидіюванням  з чистого доходу; 

–  використовує  різні  фінансові  важелі  та  інструменти  для  здійснення  відповідних  реформ задля боротьби з бідністю.

Основне призначення кредитів – стимулювання розвитку приватного сектору в країнах – членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінюе доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5%. Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР. Таким чином, Світовий банк спричиняє дуже сильний вплив на весь валютно – кредитний ринок.

Міжнародна  асоціація  розвитку (МАР) фінансує найбідніші  країни  світу на надзвичайно пільгових умовах:  надаючи  безвідсоткові  кредити  та  безоплатну  допомогу (гранти).  Джерелами фінансування є: прибутки МБРР, внески країн-членів першої і частково другої груп; повернення кредитів, що були надані раніше. 

Критерієм "бідності" є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 1 135 дол. США станом на 2010 рік. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається за ставкою 5% щорічних[12].

Кредити прямуються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Так на кредитування сільського господарства йде 18% виділених коштів МАР, на освіту – 16%, на охорону здоров'я – 14%, на транспорт – 13%, на енергетику – 12%. Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об'єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів, його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав.

Філією МБРР є Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке було створено у 1988 р. Членами цього агентства можуть бути тільки країни – члени МБРР. Призначення БАГІ полягає в тому, щоб стимулювати прямі інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Робить це БАГІ способом страхування капіталовкладень від некомерційних ризиків. Гарантії, які надає це агентство, становить 15—20 років. При цьому гарантії покривають до 90 % від загального розміру інвестицій.

До ризиків, які страхує це агентство, належать зміни в соціально-політичних умовах у країні-позичальниці, несприятливі для кредитора рішення уряду, наприклад, відміна конвертованості національної валюти, перепони або заборони щодо вивезення отриманих інвестором прибутків за кордон тощо. Для запобігання втрат інвесторів від таких некомерційних ризиків БАГІ надає потенційним інвесторам різноманітну інформацію, що стосується урядових програм, політики й організації здійснення іноземних інвестицій у країні-позичальниці тощо. До функцій цієї агенції входить також проведення різноманітних зустрічей з урядовими та діловими колами різних країн, надання консультацій і здійснення низки інших заходів, які можуть сприяти зменшенню некомерційного ризику, або принаймні його прогнозуванню.

Україна активно співпрацює зі Світовим банком. В 2007 році Радою директорів Світового банку також схвалено проект «Розвиток міської інфраструктури», головною метою якого є надання комунальним підприємствам допомоги в забезпеченні їх стабільної діяльності щодо надійного забезпечення населення України якісними комунальними послугами. Сума позики Світового банку складає 140,0 млн. дол. США. За допомогою проекту буде реалізовано низку інвестиційних проектів у галузі житлово-комунального господарства в окремих регіонах України. 

У 2010 році Світовим банком спільно з Урядом України проведено черговий перегляд портфеля проектів з метою підвищення ефективності та збільшення вибірки коштів. Проведення перегляду портфеля також передбачає більш тісну координацію діяльності банку згідно з урядовими пріоритетами та напрямками економічних реформ.[14]

Слід зазначити, що співпраця України з МВФ та групою Світового банку не повинна зосереджуватись тільки на кредитних відносинах. Наша держава в міру підйому економіки все більше повинна використовувати консультаційні й інформаційні можливості цього банку. Ідеться про поступове реформування всієї економіки, розбудову її інфраструктури, а головне, пристосування й адаптацію всієї сукупності ринкових процесів, а відтак, і економіки в цілому до тих норм, що існують і становлять базу функціонування всієї економіки Європейського союзу.

Список використаних джерел

1.   Баландина  Н.  Сотрудничество  с  международными  организациями,  государственными органами  и  неправительственными  организациями  иностранных  государств /  Н.  Баландина // Финансовые услуги. – 2004. – № 2. – С. 38–48. 

2.  Бойцун Н.Є. Міжнародні фінанси: навч. посіб. / Н.Є.  Бойцун, Н.В. Стукало. – 2-ге  вид. – К. Професіонал, 2005. – 336  с. 

3. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові  відносини:  підруч. – 2-ге  вид.,  перероб.,  доп. –  К.:  Знання, 1999. – 305  с. 

4. Вахненко Т.П. Міжнародний кредит у світовій валютно-фінансовій системі / Т.П. Вахненко // Фінанси України. – 2006. – № 11. – С. 143–155. 

5. Годовой отчет МВФ – 2011 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.imf.org/external/russian/pubs/ft/ar/2011/pdf/ar11_rus.pdf 

6. Міжнародні фінанси:  навч. посіб. /  ред.  Ю.Г.  Козак. – 3-є  вид.,  перероб.,  і  доп. –  К. :  Центр  навч.  літ., 2007. – 640  с.  

7.  Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини: підруч. / А.С. Філіпенко, С.Я.  Боринець,  В.А.  Вергун  та  ін. –  К.:  Либідь, 1992. 

8. Міжнародні та регіональні фінансові установи [Електронний ресурс] : 

Наукова бібліотека «Буковина»  –  Режим доступу: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,154/id,563

9.  Міжнародні фінансові інституції [Електронний ресурс] : «Фінанси (загальна теорія)»  -  Опарін В.М.  –  Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/236/54/1/4/.

10.  Міжнародний валютний фонд і Світовий банк:  дві великі різниці 

[Електронний ресурс] : Український незалежний центр політичних досліджень.  

– Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name= 

News&file=article&sid=787

11. Международные  валютно-кредитные  и финансовые отношения: учеб. / Под ред. Л.Н. Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 608 с.     8

12. МВФ крупним планом [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.imf.org/external/pubs/ft/survey/rus/2006/090106r.pdf      9

13. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: учеб. / Научн. ред. д-р. экон. наук, проф. В.В. Круглов. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 432  с.   

14. Официальный  сайт  Всемирного  банка  на  русском  языке 2010 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.worldbank.org/eca/russian/ 

15. Итоги  саммита G20 :  насколько  оправдан  оптимизм? : [Електронний ресурс] // Мониторинг мирового кризиса. –  2009. – № 4. – С. 5–7. – Режим доступу : http://www.sigma-econ.ru/.files/4501/CrisisMonitor4-04042009+.pdf